Шкільний травматизм: де чатує небезпека та як їй запобігти

Діти можуть не лише постраждати під час нещасного випадку, а й самі створювати ситуації, небезпечні для здоров’я та життя. Дитячий травматизм умовно можна поділити на кілька видів залежно від того, де саме дитина отримала травму:

• спортивний — під час занять різними видами спорту;
• шкільний — перебуваючи в школі;
• вуличний — перебуваючи на вулиці. До цієї категорії відносять травматизм транспортний, пов’язаний з різними видами транспорту;
• побутовий — коли дитина перебуває вдома, у дворі.

У цій статті зосередимося на дитячому травматизмі у стінах школи, бо травми в учнів можуть мати тяжкі наслідки: вплинути на стан здоров’я, спричинити інвалідність або призвести до смерті.

Розглянемо найпоширеніші шкільні травми, а також те, які заходи необхідно організувати, щоб зменшити їх кількість у закладі.

5% дитячих травм припадає саме на шкільний час: забиття, розтягнення зв’язок, переломи від падінь (у кілька разів частіше стаються переломи рук і ключиць, ніж ніг), струс мозку різних видів і тяжкості, травми очей, опіки шкіри та слизової оболонки.

Вікові особливості учнів

У кожному шкільному віці є свої «травматичні» особливості. Адже в дітей кожного віку свої етапи розвитку та поведінки, які й обумовлюють найпоширеніші типи травм.

Молодший шкільний вік, 6—10 років

Діти змінили дитячий садок на школу, звільнилися від постійної опіки. Збудливість, що збільшилися, активність і емоційність штовхають їх на різні ризики й витівки: пострибати з дахів прибудинкових приміщень, видертися на паркани, дерева, побігати коридорами на перервах, з’їхати перилами сходів.

Штовханина, підніжки і як наслідок — однокласник вдарився головою в батарею, отримав струс мозку і місяць провів у лікарні. Або гра на уроці в стрілялки з розібраних ручок зіжмаканим папером. А ще це можуть бути навіть скріпки та саморобні стріли. Біда очам.

Середній шкільний вік, 11—14 років

Це пубертатний вік, усвідомлення себе дорослішим, нігілізм, емоційність, бравада, цікавість до пригод, боротьба за участь у групі та лідерство серед однолітків. Звідси, як наслідок, захоплення паркуром, булінг, бійки, останнім часом ще додалося захоплення піротехнікою та пат­ронами.

Саме на цей вік припадає найбільший відсоток усіх шкільних травм.

Старший шкільний вік, 14—17 років

Це найспокійніший у сенсі шкільного травматизму вік, незважаючи на бурі затяжного перехідного періоду, але ризикований через челенджі, булінг і постійне з’ясування стосунків між групами підлітків.

Чинники ризику

Поведінка учнів. На травматизм дітей істотно впливають особ­ливості характеру, психіки та фізичного розвитку, а також різні життєві ситуації в сім’ї.

Фахівці стверджують, що найчастіше отримують травми діти:

• з гіперактивністю;
• яких батьки виховують в умовах гіпер- або гіпоопіки;
• з порушенням функцій програмування та контролю власної поведінки;
• зі зниженим інтелектом.

Діти, які часто травмуються, неадекватно поводяться у стресових ситуаціях. Вони схильні до ризику, збудливі, емоційно неврівноважені, реактивні.

Діти з гіперактивністю і синдромом дефіциту уваги збудливі та схильні до непередбачених дій або вчинків. Діти з низькою сенсомоторною координацією вразливіші за інших. Недостатньо інтелектуально розвинені, вони не бачать небезпеки, не можуть спрогнозувати наслідки та не можуть їх уникнути.

З одного боку, у дитини є все необхідне для дуже високого ступеня активності та імпульсивності в поведінці, але більшість дітей і підлітків не в змозі адекватно оцінити умови, ризики й наслідки своїх дій і вчинків, а також ступінь небезпеки для себе та оточення.

З другого боку, сучасні діти мало розвинені фізично: у них відсутня базова координація рухів, недостатні навички володіння своїм тілом.

Дії дорослих. Ще одна серйозна причина дитячих травм — неуваж­ність з боку дорослих. Шкільний травматизм виникає через недоліки в організації проведення уроків, порушення базових правил безпеки, зокрема через ослаблення або відсутність необхідного наг­ляду педагогів за учнями. Для всіх без винятку вікових груп є небезпека травмуватися на уроках фізкультури, праці, фізики та хімії.

Профілактика травматизму

Травмуванню учнів у закладі освіти можна запобігти. Зважайте на те, що безпека — це завжди системний підхід, а не одноразова ініціатива. Цю роботу необхідно проводити зачотирма напрямами:

• створити травмобезпечне освітнє середовище, у якому перебувають учні;
• сприяти та виробляти в дітей навички безпечної поведінки в різних життєвих ситуаціях;
• забезпечити повноцінний фізичний розвиток дітей відповідно до віку та умов, що спрямований на зміцнення кісткової і м’язової систем організму й тренування координації рухів;
• проконтролювати, щоб педагоги не залишали без нагляду учнів під час уроків фізичної культури / хімії / фізики / трудового навчання, а також під час перерви.

Виконати таку роботу допоможуть заходи для запобігання шкільному травматизму.

1. До початку уроків ретельно перевіряти приміщення, снаряди спортивних майданчиків та зали, справність обладнання в кабінетах хімії / фізики / трудового навчання, створювати відповідні умови для навчання та обирати відповідні форми занять.

2. Під час освітнього процесу проводити з учнями навчання й інструктажі з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності. Форми та способи проведення інструктажів обирає педагог або інша відповідальна особа. Наприклад, інструктаж із запобігання дитячому травматизму в школі можна провести у формі бесіди чи лекції. Закріпити знання можна на ігровому тренінгу.

3. Стежити, щоб учні неухильно виконували інструкції та правила безпеки під час уроків фізкультури / хімії / фізики / трудового навчання з відповідними заходами персонального захисту під час проведення вправ, роботи з устаткуванням тощо.

4. Скасовувати заняття та не допускати учнів до уроків фізкультури / хімії  / фізики  / трудового навчання, якщо вчитель відсутній.

5. Доручити педагогам стежити за поведінкою учнів у приміщеннях школи, на території, у їдальні. Запобігати небезпечним іграм, фізичному насильству до однолітків та ризикованій поведінці.

6. Роз’яснювати учням, що вони мають неухильно дотримуватися загальної шкільної дисципліни.

Запобігти травмам у дітей шкільного віку цілком реально. Це можливо за умови адекватного оцінювання, підвищеної уваги та відповідальності з боку закладу освіти за безпеку учнів, особливо зараз. Безпечно спрямувати учнів до «мирного русла» можуть не лише керівництво закладу разом з педагогами, а й батьки учнів, заохочуючи та демонструючи їм любов до активного життя та спорту.