Чому не можна збільшувати тривалість робочого часу педагогів
Редакція отримала листа: «У закладі, що розташований у прифронтовій зоні і має найпростіше укриття, проводимо не лише уроки для учнів, а й заняття для населення. Хочемо запровадити чергування в закладі й залучити до нього педагогів. Чи можемо для цього збільшити педагогам робочий тиждень до 40 годин на час воєнного стану?». Експерт роз’яснив
Педагогічним працівникам закладів освіти не можна збільшувати норму робочого часу до 40 годин. Аргументуємо відповідь далі у статті.
Заклади освіти не належать до об’єктів критичної інфраструктури
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП). Водночас стаття 51 КЗпП передбачає, що для певних категорій працівників може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу.
Стаття 60 Закону України «Про освіту» встановлює, що норми педагогічного (навчального) навантаження педагогічних (науково-педагогічних) працівників на одну ставку встановлюють спеціальні закони. Один із таких законів — Закон України «Про повну загальну середню освіту».
Частина друга статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136) дозволяє збільшити нормальну тривалість робочого часу для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу до 40 годин на тиждень. Але виключно працівникам, які зайняті на об’єктах критичної інфраструктури: в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо.
Оскільки заклади освіти не належать до об’єктів критичної інфраструктури, керівник закладу освіти не має жодних законних підстав збільшувати тривалість робочого часу педагогів.
У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону № 2136 понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється в розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці розмірі. Отже, якщо керівник збільшив би педагогічному працівнику норму робочого часу з 18 до 40 годин, то він також повинен збільшити оплату праці пропорційно збільшеному обсягу роботи, умовно кажучи з 1,0 на 2,22 ставки з урахуванням усіх доплат і надбавок.
Робота, не пов’язана з педагогічною діяльністю, — лише на добровільній основі
Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем — фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП). Водночас стаття 31 КЗпП прямо забороняє роботодавцю вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором.
Конкретний перелік посадових обов’язків працівника визначає посадова інструкція, яку затверджує керівник закладу освіти відповідно до вимог законодавства (ст. 24 Закону України «Про повну загальну середню освіту»). При цьому засновник або уповноважений ним орган, керівники закладів освіти та їхніх структурних підрозділів не мають права вимагати від педагогічних працівників виконання роботи, не передбаченої укладеним письмовим трудовим договором та/або посадовою інструкцією.
Роботодавець має право вимагати від працівника виконувати лише ту роботу й ті обов’язки, які прописані в трудовому договорі та визначені відповідно до норм чинного законодавства.
Тобто законодавство не передбачає, щоб педагогічний працівник виконував інші — непедагогічні — види роботи. Але чітко вказує, що посадові обов’язки педагогів визначають відповідно до норм чинного законодавства. Отже, спроба включити до посадових обов’язків непедагогічні види діяльності — протиправна.
Керівник закладу освіти не має права вимагати від педагогічних працівників виконувати роботи, безпосередньо не пов’язані з педагогічною діяльністю та наданням загальної середньої освіти, зокрема чергувати з ВПО, проводити навчання з дорослими тощо. Такі роботи педагоги можуть виконувати виключно на добровільній основі.
Страхові виплати за травмування на робочому місці — лише за виконанння посадових обов’язків
В умовах війни, спричиненої військовою агресією РФ, в Україні немає безпечних місць. Це необхідно враховувати під час організації «добровільних» чергувань у закладі освіти. Адже працівники можуть отримати травму навіть у максимально віддаленому від зони бойових дій місці.
Роботодавець повинен забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці (ст. 153 КЗпП). Тож якщо директор закладу освіти вимагає від працівників перебувати на робочому місці, він повинен забезпечити працівників безпечним укриттям, де вони можуть сховатися від ворожих обстрілів. При цьому кількість працівників і здобувачів освіти, які одномоментно перебувають у закладі освіти, не може бути більшою за кількість місць в укритті.
Роз’яснення Державної служби України з питань праці щодо травмування на робочому місці під час воєнного стану
Оскільки в Україні введено воєнний стан, то під час розслідування та обліку нещасних випадків слід враховувати такі події суспільного життя, як оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, протиправні дії третіх осіб тощо. Тому нещасні випадки, які трапляються з працівниками під час виконання ними трудових (посадових) обов’язків внаслідок таких подій, незалежно від наявності при цьому впливу небезпечних, шкідливих або інших виробничих чинників, підлягають розслідуванню згідно з вимогами Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженому постановою КМУ від 17.04.2019 № 337. Тож у подальшому такі нещасні випадки підлягають забезпеченню державою конституційних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав на соціальний захист.
Працівник, який травмувався на робочому місці під час виконання посадових обов’язків, зокрема внаслідок обстрілів РФ, має такі гарантії: оплату витрат на медичну допомогу, реабілітацію у сфері охорони здоров’я, професійну та соціальну реабілітацію, а також страхові виплати.
Страхові виплати відповідно до пункту 7 статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» складаються із:
- страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
- страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
- страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
- страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Якщо ж працівник отримає травму, зокрема внаслідок ворожих обстрілів, на робочому місці, але не під час виконання посадових обов’язків, а під час «добровільних» чергувань поза межами посадових обов’язків, він не матиме жодної із зазначених гарантій, а отримає лише стандартну оплату листка тимчасової непрацездатності залежно від страхового стажу. Аналогічна ситуація й у випадку, коли працівника, якому оголосили простій, «попросили» вийти на роботу пофарбувати парканчик, підмести доріжку, помити вікна тощо.
